Отже, заклики воювати за Крим я розцінюю як заклики втручатися в чужі справи. Призначати начальника кримської міліції зверху – це така сама наруга, які призначати зверху Ірину Сех губернатором Львівщини. Завдання України – гарантувати повну автономію Криму. Більше того, мусить відбутися кримський референдум. Не Київ, не Львів і не Москва повинні вирішувати долю Криму – це повинні робити самі кримчани. Тому якщо більшість населення півострова висловиться за вихід зі складу напівлегітимної України – ми всі повинні визнати результати такого плебісциту і сприйняти його результати з повагою. Війна за перебування Криму у складі України – це війна проти самого населення Криму, яке цього не хоче. Тому я не можу вважати перемогою для України насильницьке утримування у своєму складі півострова, який цього не хоче. Хтось скаже, що на війні бавитися в демократію не можна. Хай так. Але цю війну почав не Путін – цю війну почали великі українські патріоти, заражені болячкою в соборність та унітарність. Насильно мил не будешь. А ми змушуємо Крим до любові з фашистами, екстремістами і терористами. І це ґвалтування ми загортаємо в синьо-жовтий прапор. То чого ми дивуємося кількості триколорів серед цивільного населення Криму?..